Ярослав Лісовський-Сусяк змалку вирізнявся добротою, щирістю та життєрадісністю. Його серце було наповнене теплом, добротою та співчуттям. Ще у дитинстві він неодноразово приносив додому покинутих і покалічених тварин, надаючи їм першу допомогу, доглядаючи та лікуючи. Людина, яка не могла залишитись байдужою до чужого горя.
Протягом усього свого життя Ярослав залишався незмінно великодушною особистістю, завжди готовою прийти на допомогу ближньому. Його пам’ятають у Бурштинській школі №1 як спокійного, щирого і доброзичливого юнака. Він не прагнув виділятися серед інших, однак завжди залишався людиною з великої літери. Його поважали вчителі за ввічливість і вихованість, друзі цінували за відданість і щирість, а для матері він був справжнім джерелом підтримки та сили.
У 2006 році Ярослав заснував сім’ю. Народилася донька Каміла — найцінніше у його житті, символ любові, гордості та сенсу існування. Він був ніжним і турботливим чоловіком і батьком, який мріяв про щасливе дитинство своєї дитини у вільній та мирній Україні.
Шлях воїна та патріота
Однак доля покоління Ярослава стала долею війни.
На початку 2015 року він добровільно пішов захищати Україну в район проведення антитерористичної операції. Його вчинок було продиктовано не честолюбством чи бажанням слави, а непереборним патріотизмом і відданістю рідній землі. Він був переконаний, що кожен українець мусить стояти за свою державу до останнього.
Ярослав проходив службу у складі диверсійно-розвідувального батальйону імені Джохара Дудаєва. Завдяки мужності, самопожертві та непохитній любові до України він був удостоєний медалі «За жертовність і любов до України».
Коли 24 лютого 2022 року знову розпочалася масштабна війна, Ярослав без вагань повернувся на фронт. Особисто прибув до військового комісаріату та знову долучився до бойових дій, бо не міг стояти осторонь у час, коли вирішувалася доля країни.
Служба у складі 81-ї окремої аеромобільної бригади була надзвичайно складною та відповідальною. Він боровся за кожен квадратний метр української землі, звільняв населені пункти Лиман, Білогорівка, Соснове та інші. Пройшов через найгарячіші точки Донеччини, Луганщини й Бахмута. Під час цих боїв він бачив смерть, втратив побратимів, зазнав поранень і контузій, але не втратив найважливішого — людяності, мужності та віри в Україну.
З огляду на стан здоров’я Ярослав був переведений до саперних підрозділів. Там він продовжив виконувати бойові завдання на Харківщині, залишаючись відданим присязі та народу України до останнього подиху.
29 листопада його серце зупинилося. Зупинилося серце воїна, що віддав свої сили, здоров’я та життя за Батьківщину. Серце сина, чоловіка, батька та справжнього друга.
Пам’ять, що живе вічно
Однак пам’ять про Ярослава живе:
- Меморіальна дошка на стінах його рідної школи нагадує кожному про високу ціну свободи.
- Вона символізує подяку та вшанування тих, завдяки кому Україна змогла вистояти.
- Пам’ять про нього не може бути вилікувана чи виплакана, але доки вона жива — живе і сам Ярослав.
Вічна слава та світла пам’ять Ярославу Лісовському-Сусяку. Більше новин читайте на MEGA.IF.UA.
