Приватне акціонерне товариство «Українська фінансова житлова компанія» не є стороною кредитного договору, укладеного між чоловіком і банком. Взаємні розрахунки та порядок відшкодування різниці у ставках кредитування для інших громадян України та військовослужбовців у розмірі 4% річних врегульовані галузевою угодою, яка не є частиною цього договору і на умови якої він не може впливати, оскільки товариство не є учасником цієї угоди.
У договорі підпункт 3.2.2.2 передбачає, що якщо на рахунку ескроу Фонду розвитку підприємництва наявна сума компенсації, то вона має бути сплачена Фондом. Однак, згідно з підпунктами 3.3.2.3, 3.3.2.4, 3.3.2.5 та 3.3.2.6 пункту 3.3.2, у разі, якщо під час строку кредитування позичальник втрачає право на отримання компенсації, або Фонд припиняє її надання, або на рахунку ескроу відсутні або недостатні кошти, позичальник має сплачувати різницю в 4% (різницю між загальною кредитною ставкою та ставкою для військовослужбовців).
Пункт 3.3.3 кредитного договору встановлює випадки, за яких позичальник зобов’язаний самостійно сплачувати до 7% річних за користування кредитом, зокрема це стосується ситуацій відсутності необхідних коштів на рахунках Фонду для сплати 4%. Також у цьому пункті передбачено:
– наслідки прийняття законодавчих актів або внесення змін до чинних нормативних актів, які унеможливлюють здійснення виплат Фондом на користь позичальника.
Позичальник вважає, що підпункти 3.3.2.3, 3.3.2.4, 3.3.2.5 та 3.3.2.6 пункту 3.3.2, а також пункт 3.3.3 кредитного договору мають бути визнані недійсними в судовому порядку. Аргументація полягає в тому, що при фіксованій процентній ставці її розмір не може бути обумовлений умовами наявності або відсутності коштів у держави на виконання зобов’язань за іншим договором, укладеним між кредитором та державою в особі Фонду розвитку підприємництва, оскільки держава та Фонд не є сторонами цього кредитного договору між ним і банком.
Крім того, розмір процентної ставки не повинен визначатися залежно від його статусу як позичальника, оскільки така умова створює дискримінаційні та нерівні умови порівняно з іншими позичальниками, включно з тими, хто також має відповідний статус.
Він звертає увагу суду на положення частини 3 статті 1056¹ Цивільного кодексу України, де чітко зазначено, що фіксована процентна ставка повинна залишатися незмінною протягом усього строку дії кредитного договору. Таким чином, встановлений розмір фіксованої ставки не може бути збільшений кредитодавцем в односторонньому порядку. Умови договору, які надають кредитодавцю право змінювати фіксовану процентну ставку без згоди позичальника, є нікчемними.
Також позичальник підкреслює, що в момент укладення договору він не міг передбачити зміни в законодавстві, що з часом призведуть до його звільнення зі служби та отримання ІІІ групи інвалідності, при цьому таке звільнення відбулося не з його ініціативи. Зміни чинного законодавства, які стосуються осіб, що мають право на пільгове кредитування, не можуть слугувати підставою для підвищення відсоткової ставки з 3% до 7%. Відповідно до Конституції України, закони та нормативно-правові акти не можуть мати зворотню дію, якщо вони погіршують правове становище особи.
З огляду на наведене, позичальник просить суд:
- Визнати недійсними підпункти 3.3.2.3, 3.3.2.4, 3.3.2.5 та 3.3.2.6 пункту 3.3.2, а також пункт 3.3.3 договору споживчого кредиту на придбання нерухомості № 12/2022-0151 від 27.12.2022, укладеного між Ощадбанком та ним.
- Зобов’язати Ощадбанк провести перерахунок заборгованості за вказаним кредитним договором з урахуванням недійсності зазначених підпунктів і пунктів, починаючи з дати підвищення відсоткової ставки з 3% до 7% річних.
