П’ятнадцять років у рятувальній службі
Федір Козачок присвятив 15 років службі у Службі порятунку, продовжуючи справу свого батька, який був пожежником. Ще в дитинстві він спостерігав за ним після чергувань: втомленим, інколи мовчазним, але завжди відповідальним за тих, кому потрібна допомога. Батькові розповіді допомогли Федору усвідомити справжнє значення професії пожежного-рятувальника і згодом самому обрати цей шлях.
Протягом п’ятнадцяти років Федір щоденно одягає бойовий одяг, сідає за кермо пожежного автомобіля і вирушає туди, де люди потребують порятунку. За цей час він брав участь у сотнях виїздів, серед яких:
- гасіння пожеж у житлових та виробничих приміщеннях;
- ліквідація надзвичайних ситуацій різного характеру;
- робота в умовах задимлених та небезпечних об’єктів;
- пошук і порятунок людей із складних, іноді критичних ситуацій.
Кожна подія мала свою унікальну історію, і рятувальник ніколи наперед не знає, які виклики чекають його за кілька хвилин після отримання сигналу. Особливо яскраво Федір пам’ятає випадки, коли необхідно було знайти людину у задимленому приміщенні, де видимість мінімальна, температура дуже висока, а час вимірюється секундами.
За його словами:
«Найголовніше — щоб людина залишилася живою. Коли розумієш, що встигли, знайшли й врятували її, тоді розумієш, заради чого працюєш».
Після початку повномасштабної війни професійні ризики працівників Служби порятунку значно зросли. Федір брав участь у ротаціях на Харківщині та Київщині, де рятувальники виконували надзвичайно складні завдання:
1. Ліквідація пожеж після збройних обстрілів.
2. Розбирання руйнувань і зруйнованих конструкцій.
3. Пошук осіб під завалами.
4. Надання допомоги постраждалим.
Харківський напрямок залишив особливі спогади. Після вибухів підрозділи виїжджали на місця, де крім пожеж і руйнувань, існувала й додаткова загроза — уламки боєприпасів та інші вибухонебезпечні предмети. У таких умовах було недостатньо швидких дій — важливо постійно:
- оцінювати ситуацію на місці події;
- довіряти колегам по службі;
- пам’ятати про небезпеку, що може з’явитися в будь-який момент.
На Київщині основними завданнями були чергування та надання допомоги місцевому населенню під час тривалих відключень електроенергії.
За п’ятнадцять років служби Федір Козачок був безпосередньо у вогні, працюючи в найбільш небезпечних місцях, туди, куди люди намагалися якнайшвидше вийти. Він завжди був поруч із тими, для кого приїзд рятувальників означав шанс на порятунок.
Сьогодні Федір продовжує справу, розпочату його батьком, і вважає найвищою цінністю професії — залишатися вірним своєму вибору з дитинства та усвідомлювати, що його робота може врятувати життя.
